Архив за месяц: Март 2012

СПІВВІДНОШЕННЯ ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ ТА ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

СПІВВІДНОШЕННЯ ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ ТА ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Стаття підготовлена на основі цивільного та господарського законодавства України. У ній висвітлюються загальні положення договору поставки та договору купівлі-продажу. Значна увага приділяється визначенню критеріїв розмежування цих договорів.


В ринкових умовах робота будь-якого підприєм¬ства неможлива без матеріально-технічного постачання, гарантованого збуту виготовленої продукції, а також забезпечення то-варами торговельних організацій з боку підприємств. Все це здійснюється на основі договору поставки як однієї з основних, наймасовіших операцій підприємницької діяльності. Саме масове застосування у цивільних та господарських правовідносинах договору поставки породжує помилки на практиці, які інколи ведуть до серйозних фінансових втрат і, що, можливо, ще більше збитково – до втрати надбаної репутації добросовісного підприємця. Тому безумовний інтерес представляє проблема розмежування договору поставки і договору купівлі-продажу, що і обумовлює актуальність обраної теми.
На жаль, на сьогоднішній день однією з найтиповіших помилок є ототожнення договорів купівлі-продажу та договорів поставки, що, в свою чергу, призводить до невірного застосування норм матеріального права ще на етапі погодження істотних умов відповідного договору між сторонами, а на практиці обертається неабиякими проблемами під час фактичного виконання умов договору. І якщо у випадках, коли відбувається «пряма» поставка (від Постачальника Покупцеві) сторони ще в змозі додатково погодити несподівано виявлені неврегульовані моменти, то участь третьої сторони – перевізника (особливо у разі неналежного виконання умов договору поставки, незалежно від наявності вини будь-якої зі сторін договору) – практично унеможливлює перспективу досягнення сторонами консенсусу зі спору, що виник. Подібна ситуація майже у всіх випадках тягне за собою довготривалий судовий розгляд у компетентних інстанціях і негативні наслідки для сторони, яка легковажно обмежилась застосуванням до договору поставки норм, що регулюють лише відносини з купівлі-продажу. Тому, основною метою цієї статті є пошук критеріїв для розмежування договору поставки і договору купівлі-продажу.
Теоретичну основу для фундаментальних досліджень в межах обраної теми становлять праці таких видатних вчених: С.Н. Братуся, О.В. Дзери, О.С. Йоффе, О.А. Красавчикова, Л. А. Лунц, В.В. Луця, Д. І. Мейера, А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого, В.С. Щербини та багато інших.
При виконанні роботи були опрацьовані праці таких вчених як: С.Н. Братуся, О.В. Дзери, О.С. Йоффе, Г.Л. Знаменського, О.А. Красавчикова, Л.А. Лунц, В.В. Луця, та В.С. Щербини.
Одразу ж необхідно звернути увагу на те, що відносини за договором поставки на відміну від договорів купівлі-продажу регулюються досить великим масивом нормативно-правових актів. Крім Цивільного кодексу України, загальні положення про договори поставки передбачені Господарським кодексом України, Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів, підготовлених Міжнародною торговою палатою у 1953 році (Правила ІНКОТЕРМС) та багатьма іншими нормативно-правовими актами України, якими передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для пріоритетних потреб держави.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, якою наводиться визначення договору поставки: «за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму», а у статті 265 Господарського кодексу України, дано таке визначення договору поставки: «за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму». Отже, аналізуючи ці нормативно-правові акти України, ми бачимо, що визначення, передбачене у Цивільному кодексі України більш широко розкриває поняття договору поставки, ніж визначення цього поняття у Господарському кодексі України.
При цьому відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України поняття договору купівлі-продажу передбачає що: «за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму». Іншого визначення договору купівлі-продажу законодавством України не передбачено.
Виходячи лише з визначень, можна стверджувати, що договір поставки, як і договір купівлі-продажу, є консенсуальним і спрямований на відплатне перенесення права власності (іншого речового права) від продавця (постачальника) на покупця, проте він відрізняється рядом особливостей, а саме: сторонами договору купівлі-продажу можуть бути будь-які особи, тоді як сторонами договору поставки можуть бути суб’єкти підприємницької діяльності, при чому метою придбання товару за договором поставки, на відміну від договору купівлі-продажу, не може бути особисте, сімейне, домашнє або інше подібне використання товару.
До сучасного періоду сформувалося багато критеріїв розмежування договору поставки і договору купівлі-продажу. Наприклад, Йоффе О. С. зазначав: «Договор поставки и договор купли-продажи сходны в том смысле, что оба они юридически опосредствуют возмездно-денежную реализацию имущества, которая по своей экономической сущности есть не что иное, как купля-продажа. Но вместе с тем они существенно отличаются друг от друга» (4, с. 232), а саме: «Период действия купли-продажи, с одной стороны, и поставки — с другой. Договор купли-продажи рассчитан чаще всего на единократное исполнение, тогда как поставка, по общему правилу, есть длительно действующий договор, исполняемый периодически в определенные промежутки времени» (4, с. 233) і «основанием возникновения обязательства по купле-продаже служит соглашение сторон. Обязательства по поставке не всегда возникают только из соглашения и в подавляющем большинстве имеют своим основанием также акт планирования, обязывающий и управомочивающий будущих контрагентов заключить договор» (4, с. 233), крім цього Йоффе О. С. виділяв різний суб’єктний склад та предмет даних договорів.
Красавчиков О. А. також акцентував увагу на різному суб’єктному складі, предметі, крім того він наголошував що: «Поставка оформляется в большинстве случаев плановыми договорами с определенным субъектным составом и характерной структурой договорных связей» (6, с. 39) .
Г. С. Амерханов вважав, що «договор поставки опосредствует нетоварные отношения, поскольку они не связаны с переходом права собственности от одного субъекта к другому в отличие от купли-продажи, опосредствующей переход права собственности и имеющей, следовательно, дело с товарными отношениями» (4, с. 234).
Зважаючи на вище наведене, можна зробити висновок, що окремі положення науковців мають спірний характер, але саме вони є фундаментом теперішніх поглядів на проблематику питання співвідношення договору поставки та договору купівлі-продажу.
Не можна не погодитися з думкою Йоффе О.С. про те, що зобов’язання у договорі поставки не завжди виникають тільки з домовленості сторін, а в багатьох випадках мають своєю основою державний контракт, який є обов’язковим для виконання певним колом суб’єктів, як це передбачено у Законі України «Про поставку продукції для державних потреб».
Цілком слушною є думка, що договір купівлі-продажу розрахований найчастіше на одноразове виконання, тоді як поставка, за загальним правилом, це тривалий договір, що виконується періодично в певні проміжки часу – місяць, рік, у зв`язку з чим із договору часто виникають довгострокові, тривалі господарські зв’язки. Ця ознака відмінності зберігається далеко не в усіх випадках, бо купівля-продаж також може бути здійснена на більш-менш тривалий час, а поставка інколи здійснюється як разова операція, що передбачає одноразове виконання. Але, якщо дослідити співвідношення застосування у господарській практиці договорів купівлі-продажу та договорів поставки, результат виявиться саме таким.
Звернемо увагу на предмет договорів, які можна розглянути у двох аспектах:
— на момент укладення договору поставки постачальник, як правило, ще не має у своєму розпорядженні товарів, а при купівлі-продажу має;
— предметом договору купівлі-продажу можуть бути речі, як індивідуально-визначені, так і визначені родовими ознаками, а також об’єкти матеріального і нематеріального світу (наприклад, корпоративні права), а у поставці зазвичай речі визначені родовими (набагато рідше — індивідуальними ознаками) і при цьому можуть бути тільки об’єктами матеріального світу.
Всі вище наведені науковцями критерії розмежування договору поставки і договору купівлі-продажу засновані на основі «типових», але не обов’язково властивих даним договорам, особливостей. Тому вони можуть бути використані лише як допоміжні. При цьому є два критерії, що виокремлювалися кожним з науковців та утвердилися у сучасних положеннях договору поставки і які дають нам можливість здійснювати розмежування договору поставки і договору купівлі-продажу, а саме: правовий статус постачальника та мета придбання товару.
Сторонами (суб’єктами) договору поставки є постачальник і покупець, які займаються підприємницькою діяльністю. На стороні постачальника, на відміну від договору купівлі-продажу завжди виступає суб’єкт підприємницької діяльності (підприємець), яким можуть бути: 1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність, та зареєстровані відповідно до закону як підприємці, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (7, с. 409). Покупцем в договорі поставки можуть бути будь-які особи (за винятком громадян, які купують товар для побутових потреб), але найчастіше це підприємці, оскільки товар придбавається для використання у господарській діяльності.
Нормативні акти, що регулюють відносини купівлі-продажу, не містять жодних обмежень щодо суб’єктного складу сторін.
Постачальник продає вироблені ним товари або товари, закуплені для продажу. Крім того, постачальником може виступати особа, що не володіє правом власності (або іншим речовим правом) на товари, а має товар, закріплений за нею на праві господарського відання або праві оперативного управління, наприклад, комісіонер (у консигнаційній торгівлі). Таким чином, вироблені або закуплені постачальником товари не є вичерпним предметом договору.
Держава також може виступати покупцем за договором поставки (наприклад, набуваючи товарів в державний резерв), що найчастіше оформляється державним контрактом на поставку товарів для державних потреб. Враховуючи, що зазвичай держава придбаває продукцію для її подальшого використання, нам невідомі випадки, коли б держава була стороною договору купівлі-продажу, хоча теоретично такі випадки виключати не можна.
Щодо мети придбання товару, то договором поставки визнається договір, за яким товар має придбатися для використання в підприємницькій діяльності або для іншої діяльності, не пов’язаної з особистим, домашнім, сімейним його використанням. Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (сировина, матеріали, облад¬нання тощо), або товари, призначені для продажу на ринку чи для промислової переробки (наприклад, цукор для кондитерської фабрики) (5, с. 325). Тут можна згадати думку С. Н. Братуся, який вважав, що «покупатель, получивший вещь в собственность на основе сделки купли-продажи, может распорядиться вещью по своему усмотрению» (3, с. 6), а продукція, «полученная заказчиком — стороной в договоре поставки, должна быть использована только в соответствии с плановым ее назначением» (3, с. 6). Так, це визначення не повною мірою віддзеркалює сучасне трактування Цивільним кодексом України мети придбання товару за договором поставки, але вже тоді науковці вбачали суттєву особливість цієї мети, яка була пов’язана з плановими актами держави — головним «підприємцем» того часу.
У практиці під цілями, не пов’язаними з особистим використанням, розуміється також придбання покупцем товарів для забезпечення його діяльності як організації або громадянина-підприємця (оргтехніки, офісних меблів, транспортних засобів, матеріалів для ремонтних робіт і т.п.). Ціль покупки може випливати з характеру товару, суті договору, передбачатися в самому договорі. Товар отримується для використання в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, родинним, домашнім і іншим побутовим використанням. Отже, товар за договором поставки призначений для подальшого продуктивного вжитку, тобто такого його використання, в ході якого товар або безпосередньо зберігає свою вартість (у результаті перепродажу), або переносить її на інші товари (в процесі виробництва).
Однак, слід зазначити, що обмеження мети придбання товару за договором поставки може мати своїм наслідком таке негативне явище, як обмеження правових механізмів захисту покупця. Так укладення договору поставки, на нашу думку, унеможливлює поширення на покупця норм Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки покупець за договором поставки не є споживачем у розумінні зазначеного закону, оскільки метою придбання товару є використання його у господарській діяльності.
У вітчизняній цивілістиці міститься положення про передачу товарів у встановлений строк (строки), тому це дозволяє назвати ряд особливостей договору поставки. По-перше, момент укладення договору поставки і його виконання, як правило, не збігаються; по-друге, за договором поставки можливий оптовий продаж товарів одноразово (у встановлений строк) або окремими партіями протягом тривалого періоду (в обумовлені строки); по-третє, можливі передача й однієї речі, у т.ч. індивідуально-визначеної (машина, прилад індивідуального виконання та ін.), в обумовлений строк; по-четверте, виготовлювачем товару договір укладається, як правило, на майбутні, ще не виготовлені речі (8, с. 611).
Зважаючи на практичну сторону цих договорів (зокрема – на суб’єктний склад) можна вказати, на те, що договір поставки більш багатогранний за своїми наслідками (наприклад, сплата податку), крім того можна зазначити, що за загальним правилом перехід прав та обов’язків за договором купівлі-продажу здійснюється в момент оплати, а за умовами поставки перехід прав та обов’язків здійснюється не в момент оплати, а в момент виконання умов, передбачених Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів.
Для розмежування договору поставки і договору роздрібної купівлі-продажу насамперед використовується мета купівлі, а потім правовий статус продавця. Судова практика, не визнаючи особистої мети купівлі підприємцями товарів для забезпечення їхньої діяльності, вважає, що при придбанні підприємцями таких товарів у роздрібної торгової організації відносини сторін повинні регулюватися нормами роздрібної купівлі-продажу, а не поставки.
Якщо говорити про істотні умови договору поставки, про порядок оплати, ціни, тари, упакування, кількість, асортимент, якість та комплектність, то ці норми включені в загальні положення про купівлю-продаж і застосовуються до поставки, як її виду. Отже, за цими ознаками неможливо розмежувати договір поставки і договір купівлі-продажу.
За результатами опрацьованої джерельної бази, ми дійшли до наступних висновків: мета придбання товару та правовий статус постачальника є основними ознаками, які дають можливість кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, що в подальшому дозволить уникнути негативних правових наслідків. Поряд з основними ознаками неабияке значення мають додаткові теоретичні та практичні ознаки, що впливають на визначення умов договору поставки і строку його дії.
Для того, щоб у майбутньому на практиці уникнути проблеми розмежування понять договору поставки і договору купівлі-продажу, необхідно вдосконалити законодавчу базу України, внести відповідні уточнення та більш детально розкрити зміст договору купівлі-продажу.

Список літератури

1. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст. 144
2. Цивільний Кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356
3. Братусь С. Н., Лунц Л. А., Вопросы хозяйственного договора, — М.: Госюриздат, 1954. — 88 с.
4. Иоффе О. С. Обязательственное право. — М.: «Юрид. лит.», 1975. — 880 с.
5. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. 3-78 посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 912 с.

6. Красавчиков О.А. Советское гражданское право. В 2-х томах. Том 2. — М.:»Высшая школа». — 1968. — 520 с.
7. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 688 с.
8. Цивільний Кодекс України: Коментар / За заг. ред Є. О.Харитонова. — Одеса: Юридична література, 2004. — 1112 с.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АТЕСТАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АТЕСТАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ

Стаття підготовлена на основі аналізу трудового законодавства України та доктринальних теорій. У ній висвітлюються поняття атестації працівників, принципи правового регулювання, критерії відмежування атестації працівників від схожих правових явищ, а також наводиться перелік нормативно-правових актів, які врегульовують відносини з питань атестації працівників.


Атестація працівників та оцінка кадрів відіграють не малу роль у діяльності кожної установи, організації, тому що саме за допомогою цих форм роботи з працівниками можна забезпечити одну із необхідних умов їх діяльності – запобігання помилок у підборі і раціональному використанні кадрів, а як підсумок – підвищення ефективності і якості колективної праці.
Відповідно до ч. 2 с. 40 КЗпП трудовий договір може бути розірваний у зв’язку з «…виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі…», таке рішення може бути тільки результатом проведеної атестації. Але, на жаль, ч. 2 с. 40 КЗпП дуже часто використовують при звільненні осіб без проведення атестації. На нашу думку, це зумовлено відсутністю у кодифікованому нормативно-правовому акті визначення та порядку проведення атестації працівників, що і призводить до неправильного застосування норми законодавства. Тому безумовний інтерес представляє проблема правового регулювання атестації працівників, що й обумовлює актуальність обраної теми.
Теоретичну основу дослідження обраної теми становлять праці таких видатних вчених, як: В. М. Анісімова, Н. Б. Болотіної, В. А. Глозмана, А. П. Жирова, В. І. Курилова, Л. І. Лазор, Х. Т. Мелешка, В.Соляника, Ю. М. Полєтаєва, О. М. Шибанової та багатьох інших. Але незважаючи на це, проблема правового регулювання атестації працівників залишається недостатньо дослідженою в науці трудового права і набуває безумовної актуальності у зв’язку з кодифікацією трудового законодавства України.
Через відсутність легального визначення атестації працівників, кожен учений по-своєму трактує це поняття. Так, А. П. Жиров визначає атестацію як установлену державою форму періодичної перевірки спеціальної трудової правоздатності певної категорії працівників і якості виконання ними своєї трудової функції з метою встановлення відповідності атестованих займаній посаді, підвищення їх професійно-ділового і морально-політичного рівня, а також сприяння адміністрації в покращенні підбору і розстановки кадрів [6, с. 17]. Таке саме розуміння атестації міститься і в праці Л. І. Лазор. Вона лише доповнює характеристику атестації участю у ній громадських організацій.
Х. Т. Мелешко визначає атестацію як юридичний обов’язок певних категорій робітників і службовців проходити регулярну перевірку рівня своєї кваліфікації і відповідності виконуваній роботі, що організовується адміністрацією підприємства за активної участі трудового колективу, його органів з метою оптимізації використання кадрів, їх стимулювання до нових трудових успіхів і встановлення можливостей збереження, зміни або припинення трудових правовідносин [5, с. 14].
У довідковій юридичній літературі, наприклад, в Юридичній енциклопедії, у Словнику з трудового права, визначено, що атестація (від лат. attestatio – свідчення, підтвердження) – перевірка та оцінка ділової кваліфікації працівників на предмет їх відповідності займаній посаді або здійснюваній роботі.
Виходячи з вище наведених доктринальних визначень атестації, пропонуємо таке визначення: атестація працівників – періодична перевірка та оцінка ділових, особистих та моральних якостей працівників окремої категорії з метою встановлення їх відповідності займаній посаді або здійснюваній роботі.
Можна виділити такі загальні ознаки атестації працівників:
— атестація завжди випливає з трудових правовідносин;
— суб`єктами атестації є працівники певної категорії, визначені в нормативних актах про атестацію;
— періодичність її проведення;
— атестація здійснюється за спеціальною організаційно-правовою формою;
— результати атестації завжди мають певні правові наслідки для працівника, що атестується;
— вона є одним із засобів підбору і розстановки кадрів керівників і спеціалістів.
Як вже було зазначено, атестація працівників означає перевірку їх професійної підготовки на предмет відповідності працівника займаній посаді.
На сьогодні таке призначення атестації встановлено значною кількістю підзаконних нормативно-правових актів. До них можна віднести: Положення про порядок проведення атестації керівних, інженерно-технічних працівників та інших спеціалістів підприємств і організацій промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту і зв’язку, затверджене постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з науки і техніки, Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати від 5 жовтня 1973 р. № 470/267; Постанова державного комітету СРСР з праці і соціальних питань, секретаріату всесоюзної центральної ради професійних спілок «Про затвердження Типового положення про організацію підбору і атестації бригадирів у виробничих об’єднаннях і на підприємствах» від 12 серпня 1985 р. № 270/17-2; Наказ державної служби автомобільних доріг України «Про атестацію працівників відділу якості, технічного контролю та нових технологій і випробувальних лабораторій служб автомобільних доріг» від 24 квітня 2009 р. № 173 ; Наказ Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України «Про затвердження Порядку проведення атестації державних інспекторів з метрологічного нагляду (ПМУ 22-2002)» від 13 лютого 2002 р. № 91; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення атестації посадових осіб митної служби» від 25 грудня 2002 р. № 1984; Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок проведення атестації працівників керівного складу державних підприємств» від 27 серпня 1999 р. № 1571; Положення про проведення атестації державних службовців, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1922, а також багато інших.
Треба звернути увагу на існування нормативно-правових актів СРСР, які закріплюють порядок проведення атестації. Напевно кожен із нас розуміє, що порівняно з періодом СРСР, підвищилися вимоги до знань і здібностей працівників і те, що раніше було допустимим, зараз може призводити до гальмування професійного зростання певних категорій осіб, які підлягають атестації. Це є однією із проблем правового регулювання атестації працівників у сучасних умовах.
У кожному з вище перехованих нормативно-правових актах передбачений порядок проведення атестації, її мета, завдання, працівники, які підлягають та не підлягають атестації, а також порядок оскарження рішень, прийнятих за результатами атестації. Цілком поділяємо точку зору багатьох правознавців про те, що велика кількість нормативно-правових актів породжує проблеми на практиці, тому вважаємо, що потрібно узагальнити порядок проведення атестації всіх категорій працівників, тобто закріпити в Трудовому кодексі України основні положення щодо порядку проведення атестації.
Дуже часто на практиці плутають атестацію працівників з іншими правовими явищами, у зв’язку з чим виникають проблеми у правозастосовній діяльності, тому вважаємо за необхідне приділити увагу відмежуванню атестації від схожих правових явищ. Наприклад, періодичну атестацію необхідно відрізняти від атестації на присвоєння певної кваліфікаційної категорії окремим спеціалістам (лікарям та іншим спеціалістам з вищою освітою у системі охорони здоров`я України), від проведення кваліфікаційних іспитів на атестат професійного спеціаліста у певній галузі знань, оскільки рішення за результатами кожного з цих правових явищ різні. Також періодичну атестацію необхідно відрізняти від випробування при прийнятті на роботу, від перевірки працівника адміністрацією після завершення навчання та підвищення кваліфікації, від атестації службовців, які перебувають на бюджетному фінансуванні, з метою встановлення відповідності працівника займаній посаді та його тарифікації, тобто визначення розряду оплати праці, від державної атестації випускників вищих навчальних закладів. Якщо ґрунтовно дослідити порядок проведення кожного з вище наведених правових явищ, то можна встановити критерії відмежування атестації від цих правових явищ, до яких необхідно віднести:
— юридичну природу та цільове призначення (в атестації перевірка є результатом реалізації службової компетенції адміністрації та юридичним обов’язком працівника, які випливають з трудового договору, а в процесі навчання та підвищення кваліфікації перевірка передбачена відповідними договорами [5, с. 26]);
— суб’єктний склад відносин (в атестації беруть участь особи, які перебувають у трудових, адміністративних відносинах, а в порівнюваних явищах – особи, які перебувають у відносинах, пов’язаних з навчанням, підвищенням кваліфікації);
— процедуру проведення досліджуваних явищ;
— юридичні наслідки (правові наслідки періодичної атестації полягають у тому, що атестаційна комісія може стосовно атестованого прийняти рішення про відповідність або невідповідність займаній посаді. Щодо правових наслідків інших, схожих з періодичної атестацією правових явищ, то вони регулюються різними правовими актами і неоднакові стосовно атестованих різних категорій і спеціальностей. Наприклад, атестаційна комісія розглядає матеріали іспитів, документи претендентів і в установлений строк приймає рішення про затвердження або не затвердження їх результатів та про видачу кваліфікаційного атестата, сертифіката претенденту, який успішно витримав кваліфікаційний іспит або спеціальне тестування);
— порядок розгляду спірних питань, які виникають за результатами проведення періодичної атестації та інших, схожих з нею правових явищ.
Спільним для всіх цих правових явищ є те, що це – перевірка, яка проводиться спеціальними комісіями, що створюються у встановленому законом порядку (атестаційна, кваліфікаційна, екзаменаційна та інші).
У науці трудового права принципи правового регулювання атестації працівників досліджувалися багатьма вченими – фахівцями в галузі трудового права. Значний внесок у розробку проблеми принципів правового регулювання атестації працівників здійснили О. П. Жиров, Л. І. Лазор, В. А. Глозман, Н. С. Уржинська, В. І. Курилов, Х. Т. Мелешко та інші вчені. Але в умовах сьогодення ця проблема не втратила своєї актуальності. Принципи правового регулювання атестації надають можливість якнайглибше усвідомити вплив цих норм на суспільні відносини і основні напрямки їх розвитку в умовах функціонування ринкових механізмів і ринку праці.
Виходячи з мети і завдань атестації, а також з урахуванням прийнятого в останні роки законодавства, його узагальнення, аналізу, на нашу думку, основними принципами організації і правового регулювання атестації працівників на сьогодні є:
— додержання колективних і особистих інтересів;
— відповідна організаційно-правова форма проведення атестації;
— періодичність і обов`язковість атестації для працівників;
— об`єктивність оцінки професійних і особистих якостей працівника, який підлягає атестації;
— визначеність вимог, що ставляться під час атестації;
— диференціація вимог, що висуваються до працівників;
— гласність.
Принцип додержання колективних і особистих інтересів полягає в тому, що якісне та ефективне використання творчого потенціалу працівника є першочерговим завданням роботодавця, який повинен об’єктивно та справедливо оцінити особистий внесок кожного члена трудового колективу [6, с. 35].
Принцип періодичності і обов`язковості атестації закріплений у низці правових актів. Так, пункт 1 Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. № 1922, передбачає, що в державних органах їх атестація проводиться один раз на три роки.
Принцип відповідної організаційно-правової форми проведення атестації працівників означає, що атестація проводиться атестаційною комісією, яка призначається наказом керівника підприємства, установи, організації зі складу керівних працівників, висококваліфікованих спеціалістів [4, с. 99]. Наприклад, відповідно до п. 3.1. Наказу Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України «Про затвердження Порядку проведення атестації державних інспекторів з метрологічного нагляду (ПМУ 22-2002)» від 13 лютого 2002 р. № 91: «Організацію та проведення атестації службових осіб покладено на Держстандарт України та його відповідні територіальні органи. Для цього наказом Держстандарту України або територіального органу утворюється комісія з атестації у складі голови, секретаря та членів комісії».
Об`єктивність оцінки професійних і особистих якостей працівника, який підлягає атестації, означає те, що рівень професійних і особистих якостей працівника має оцінюватись на підставі поданих на працівника об`єктивних показників та характеристики (відгуку), а також достовірність результатів проведеної атестації.
З принципом об`єктивності оцінки професійних та інших якостей кадрів пов`язаний принцип визначеності вимог. Він означає, що працівнику заздалегідь має бути відомо, на які питання він повинен конкретно і повно відповісти атестаційній комісії під час атестації.
Дуже часто принцип визначеності вимог за змістом плутають з принципом диференціації вимог. Сутність цього принципу полягає в тому, що правові приписи щодо атестації вимагають з`ясувати відповідність якостей працівника займаній ним конкретній посаді. Тобто, в ході атестації атестаційна комісія має ставити тільки ті питання, які відносяться до його професійної (виробничої) діяльності.
Принцип гласності означає, що про майбутню атестацію, роботу атестаційної комісії, її висновки має бути поінформований кожен працівник, який підлягає атестації.
Не менш важливим є принцип швидкого (не пізніше двомісячного строку з дня атестації працівника, як це передбачено у Положенні про проведення атестації державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1922) і ефективного виконання рекомендацій атестаційної комісії.
Деякі вчені до принципів правового регулювання атестації працівників відносять також відкритість, колегіальність, системність і цілісность експертних оцінок.
За результатами опрацьованої джерельної бази, можна зробити такі висновки: атестація працівників – це юридичний обов’язок працівника проходити перевірку та оцінку своїх ділових, особистих та моральних якостей з метою встановлення його відповідності займаній посаді або здійснюваній роботі. Основними принципами правового регулювання атестації працівників є: додержання колективних і особистих інтересів; відповідна організаційно-правова форма проведення атестації; періодичність і обов`язковість атестації для працівників; об`єктивність оцінки професійних і особистих якостей працівника, який підлягає атестації; визначеність вимог, що ставляться під час атестації; диференціація вимог, що висуваються до працівників; гласність; відкритість; оперативність та колегіальність.
Для того, щоб у майбутньому на практиці уникнути проблеми змішування атестації працівників зі схожими правовими явищами, а також неправильності застосування норм трудового права, необхідно вдосконалити законодавчу базу України, а саме закріпити в Трудовому кодексі поняття атестації та встановити загальний порядок її проведення.

Автор О.В.Шульга
Список літератури:

 


1. Кодекс законів про працю України: чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 25 серп. 2008 р.: (відповідає офіц. текстові). — К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. — 104 с. — (Кодекси України).
2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» від 28 грудня 2000 р. № 1922 // ЗП Уряду України. — 1996. — № 16. — Ст. 448.
3. Наказ Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України «Про затвердження Порядку проведення атестації державних інспекторів з метрологічного нагляду (ПМУ 22-2002)» від 13 лютого 2002 року № 91 // Internet. — http://www.rada.gov.ua
4. Курилов В. И. Аттестация и личность работника в советском трудовом праве. — Владивосток: Издательство Дальневосточного университета, 1983. — 200 с.
5. Мелешко Х. Т. Правовые проблемы аттестации рабочих и служащих. — Минск, 1990. — 104 с.
6. Полетаев Ю. Н. Аттестация работников: правовове регулирование, организационные вопросы. — М.: «Проспект», 2001. — 112 с.
7. Словарь по трудовому праву / Отв. ред. Ю. П. Орловский. — М.: БЕК, 1998. — 600 с.
8. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ю. С. Шемшученко відп. ред. . — К.: «Укр.енцикл.», 1998. — Т.1: А-Г. — 672 с.

Правовые услуги

Отдельным аспектом нашей деятельности является осуществление комплекса действий, связанных с правовым сопровождением Вашего бизнеса.

В данном направлении мы предоставляем услуги по юридическому сопровождению договорных отношений, что подразумевает подготовку различных видов договоров, в частности поставки, купли-продажи, договоров о предоставлении услуг, лицензионных договоров и других, а также консультирование относительно множества вопросов, возникающих на каждом этапе развития договорных правоотношений, ведение переговоров с контрагентами клиента, связанных с заключением, изменением, выполнением либо расторжением договоров, юридическая экспертиза проектов договоров. Составленный юридически грамотно договор, даст возможность избежать недоразумений между сторонами и защитит Вас от наступления негативных последствий.

Если же Вы до этого времени не знали про нас и у Вас, к сожалению, возникли негативные последствия по договору или существуют иные проблемы Вашего бизнеса, мы поможем Вам составить заявление, жалобу, претензию, иск или просто официальное письмо в орган государственный власти.

Наши специалисты будут рады проконсультировать Вас по широкому спектру вопросов трудового законодательства, среди которых предоставление консультаций в отношении форм и видов трудовых соглашений, порядка заключения и расторжения трудовых соглашений; составление проектов приказов, документов, регламентирующих порядок поощрений и привлечения к ответственности работников.

Регистрация предприятия

Регистрация предприятия – трудоемкая, но необходимая процедура для начала ведения бизнеса, которая сопряжена с рядом неудобств, таких как общение с хамовитыми чиновниками, государственные и законодательные коллизии, не возможностью попасть с первого раза в нужны кабинет, а также несоответствием написанного на бумаге с действительным состоянием дел в системе государственного управления.

Для того, что бы сэкономить время и избежать бумажной волокиты, обратитесь к нам для грамотного оформления Вашего бизнеса.

Мы поможем Вам в выборе организационно – правовой формы и составим учредительные документы, защищающие Вас во взаимоотношениях с бизнес партнерами, зарегистрируем предприятие в кратчайшие сроки.

Также, если Ваше предприятие уже зарегистрирована, Вы можете обратиться к нам за услугами:

— получение выписки с Государственного реестра;

— внесение изменений в уставные документы.

Регистрация штрих-кодов

Регистрация штрих-кодов

Штриховой код — это последовательность черных и белых полос, отображающая некоторую информацию. Информация, содержащаяся в штрих-коде, напечатается в читаемом виде под кодом в виде цифр (расшифровка). В Украине маркирование штрих-кодами товаров субъектами предпринимательской деятельности осуществляется на основании Постановления КМУ №574 (1996 г.). Согласно Постановлению КМУ №574, товары маркируются штрих-кодами EAN. В Украине ее функции осуществляет Ассоциация Товарной Нумерации «ДжиЭс1 Украина» (до 20.12.2006 г. – «ЕАН-Украина»), созданная в сентябре 1994 г.

Штрих-код — это самая известная технология идентификации. В настоящее время штриховые коды EAN/UPC лежат в основе всемирной системы, функционирование которой обеспечивается двумя крупнейшими специализированными международными организациями.
Для получения возможности регистрации штрих-кодов Вашей продукции, прежде всего Вам необходимо стать членом Ассоциации Товарной Нумерации «ДжиЭс1 Украина» (GS1 Украина), которая является единственным официальным представителем в Украине международной организации GS1. Важно отметить, что штрих-код, присвоенный Вашему товару Ассоциацией GS1 Украина, будет действителен в любой стране мира (за исключением номеров ограниченной циркуляции).

Для регистрации штрих-кодов

Мы подготовим для Вас следующие документы:
1. Регистрационную карту участника Ассоциации GS1 Украина.
2. Договор об ассоциированном членстве в GS1 Украина.
3. Дополнение к Договору об ассоциированном членстве в GS1 Украина, в котором предусмотрены необходимые для оплаты членские взносы.
4. Заявка на присвоение номера GS1 (на каждую товарную позицию оформляется отдельная заявка).

!!! Обращаем Ваше внимание на то, что для подготовки вище указаных документов нам потребуется от Вас информация, которая должна быть правильная и корректная, потому что от нее зависит не только сама процедура регистрации штрих-кодов, но и вся Ваша последующая деятельность, связанная с использованием штрих-кодов при реализации товаров:

1. Наименование товарной позиции (название, артикул, торговая марка).
2. Нормативно-технический документ товарной позиции (ДСТУ, ТУ, ГОСТ)
3. Упаковка товара (при наличии): материал, вид, размер и т. п.
4. Описание товара (внешний вид).
5. Анкетные данные заявителя (кто будет участником GS1 Украина, соответственно, на кого будут регистрироваться штрих-коды и т.п.).

Сроки регистрации штрих-кодов составляют в среднем около семи рабочих дней.

После окончания процедуры регистрации штрих-кодов Вы получите:

1. Ваш экземпляр Договора и Дополнения к Договору об ассоциированном членстве в GS1 Украина, подписанные Президентом GS1 Украина.
2. Свидетельство о присвоении Префикса GS1 предприятия во всемирной системе GS1.
3. Свидетельство о присвоении Глобального номера размещения во всемирной системе GS1.
4. Свидетельство о присвоении товарной позиции идентификационного номера во всемирной системе GS1 (Глобальный номер товарной позиции структуры GTIN-13).

Стоимость регистрации штрих-кодов включает в себя:
1. Вступительний членский взнос. Данный взнос оплачивается разово при вступлении в ассоциированное членство в Ассоциации GS1 Украина.
2. Годовой разовый членский взнос. Данный взнос оплачивается ежегодно для поддержания членства в Ассоциации GS1 Украина.
3. Годовой периодичный членский взнос, который оплачивается за присвоение номера товарной позиции (за каждую товарную позицию — отдельно).
4. Годовой периодичный членский взнос, который оплачивается при перерегистрации номера товарной позиции (в случае необходимости).
5. Наши услуги за подготовку всех необходимых документов, ведение процедуры регистрации, консультационные услуги и т.п.

Согласно критериям, установленным Ассоциацией ДжиЭс1 Украина, вище указаные взносы меняються в зависимости от размера предприятий, которые могут быть отнесены к категории малых предприятий или больших предприятий. Малыми (независимо от формы собственности) считаются предприятия, у которых объем валового дохода от реализации продукции (работ, услуг) за отчетный (финансовый) год не превышает пятиста тысяч евро. Все остальные предприятия считаются большими.

Стоимость членских взносов для больших предприятий:
1. Вступительный членский взнос – 300 $
2. Годовой разовый взнос — 200 $
3. Годовой периодичный взнос при присвоении номеров GS1:
— 20 $ за каждый код (при присвоении от 1-го до 10-ти кодов);
— 15 $ за каждый код (при присвоении от 11-ти до 25-ти кодов);
— 10 $ за каждый код (при присвоении от 26-ти до 100-та кодов);
— 5 $ за каждый код (при присвоении от 101-го кода и больше).

Стоимость членских взносов для малых предприятий:
1. Вступительный членский взнос – 150 $
2. Годовой разовый взнос — 100 $
3. Годовой периодичный взнос при присвоении номеров GS1:
— 10 $ за каждый код (при присвоении от 1-го до 100-та кодов);
— 5 $ за каждый код (при присвоении от 101-го кода и больше).

Стоимость членских взносов для физических лиц-предпринимателей:
1. Вступительный членский взнос – 50 $
2. Годовой разовый взнос — 50 $
3. Годовой периодичный взнос при присвоении номеров GS1:
— 7 $ за каждый код (при присвоении от 1-го до 100-та кодов);
— 5 $ за каждый код (при присвоении от 101-го кода и больше).
Стоимость услуг Агентства за подготовку всего комплекса работ и регистрации штрих-кодов
составляет 100$.

Например, рассчитаем размер оплат для получению штрих-код Большим предприятием, которое хочет получить 10 штрих-кодов.
300 (Вступительный взнос) + 200 (Годовой разовый взнос) + 20х10 (Регистрация 10 штрих-кодов) + 100 (Наши услуги) = 800 дол. США
«Если у Вас есть вопросы или замечания по статье «Регистрация штрих-кодов» пишите нам контакты »