ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АТЕСТАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ

Стаття підготовлена на основі аналізу трудового законодавства України та доктринальних теорій. У ній висвітлюються поняття атестації працівників, принципи правового регулювання, критерії відмежування атестації працівників від схожих правових явищ, а також наводиться перелік нормативно-правових актів, які врегульовують відносини з питань атестації працівників.

Атестація працівників та оцінка кадрів відіграють не малу роль у діяльності кожної установи, організації, тому що саме за допомогою цих форм роботи з працівниками можна забезпечити одну із необхідних умов їх діяльності – запобігання помилок у підборі і раціональному використанні кадрів, а як підсумок – підвищення ефективності і якості колективної праці.
Відповідно до ч. 2 с. 40 КЗпП трудовий договір може бути розірваний у зв’язку з «…виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі…», таке рішення може бути тільки результатом проведеної атестації. Але, на жаль, ч. 2 с. 40 КЗпП дуже часто використовують при звільненні осіб без проведення атестації. На нашу думку, це зумовлено відсутністю у кодифікованому нормативно-правовому акті визначення та порядку проведення атестації працівників, що і призводить до неправильного застосування норми законодавства. Тому безумовний інтерес представляє проблема правового регулювання атестації працівників, що й обумовлює актуальність обраної теми.
Теоретичну основу дослідження обраної теми становлять праці таких видатних вчених, як: В. М. Анісімова, Н. Б. Болотіної, В. А. Глозмана, А. П. Жирова, В. І. Курилова, Л. І. Лазор, Х. Т. Мелешка, В.Соляника, Ю. М. Полєтаєва, О. М. Шибанової та багатьох інших. Але незважаючи на це, проблема правового регулювання атестації працівників залишається недостатньо дослідженою в науці трудового права і набуває безумовної актуальності у зв’язку з кодифікацією трудового законодавства України.
Через відсутність легального визначення атестації працівників, кожен учений по-своєму трактує це поняття. Так, А. П. Жиров визначає атестацію як установлену державою форму періодичної перевірки спеціальної трудової правоздатності певної категорії працівників і якості виконання ними своєї трудової функції з метою встановлення відповідності атестованих займаній посаді, підвищення їх професійно-ділового і морально-політичного рівня, а також сприяння адміністрації в покращенні підбору і розстановки кадрів [6, с. 17]. Таке саме розуміння атестації міститься і в праці Л. І. Лазор. Вона лише доповнює характеристику атестації участю у ній громадських організацій.
Х. Т. Мелешко визначає атестацію як юридичний обов’язок певних категорій робітників і службовців проходити регулярну перевірку рівня своєї кваліфікації і відповідності виконуваній роботі, що організовується адміністрацією підприємства за активної участі трудового колективу, його органів з метою оптимізації використання кадрів, їх стимулювання до нових трудових успіхів і встановлення можливостей збереження, зміни або припинення трудових правовідносин [5, с. 14].
У довідковій юридичній літературі, наприклад, в Юридичній енциклопедії, у Словнику з трудового права, визначено, що атестація (від лат. attestatio – свідчення, підтвердження) – перевірка та оцінка ділової кваліфікації працівників на предмет їх відповідності займаній посаді або здійснюваній роботі.
Виходячи з вище наведених доктринальних визначень атестації, пропонуємо таке визначення: атестація працівників – періодична перевірка та оцінка ділових, особистих та моральних якостей працівників окремої категорії з метою встановлення їх відповідності займаній посаді або здійснюваній роботі.
Можна виділити такі загальні ознаки атестації працівників:
– атестація завжди випливає з трудових правовідносин;
– суб`єктами атестації є працівники певної категорії, визначені в нормативних актах про атестацію;
– періодичність її проведення;
– атестація здійснюється за спеціальною організаційно-правовою формою;
– результати атестації завжди мають певні правові наслідки для працівника, що атестується;
– вона є одним із засобів підбору і розстановки кадрів керівників і спеціалістів.
Як вже було зазначено, атестація працівників означає перевірку їх професійної підготовки на предмет відповідності працівника займаній посаді.
На сьогодні таке призначення атестації встановлено значною кількістю підзаконних нормативно-правових актів. До них можна віднести: Положення про порядок проведення атестації керівних, інженерно-технічних працівників та інших спеціалістів підприємств і організацій промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту і зв’язку, затверджене постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з науки і техніки, Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати від 5 жовтня 1973 р. № 470/267; Постанова державного комітету СРСР з праці і соціальних питань, секретаріату всесоюзної центральної ради професійних спілок «Про затвердження Типового положення про організацію підбору і атестації бригадирів у виробничих об’єднаннях і на підприємствах» від 12 серпня 1985 р. № 270/17-2; Наказ державної служби автомобільних доріг України «Про атестацію працівників відділу якості, технічного контролю та нових технологій і випробувальних лабораторій служб автомобільних доріг» від 24 квітня 2009 р. № 173 ; Наказ Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України «Про затвердження Порядку проведення атестації державних інспекторів з метрологічного нагляду (ПМУ 22-2002)» від 13 лютого 2002 р. № 91; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення атестації посадових осіб митної служби» від 25 грудня 2002 р. № 1984; Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок проведення атестації працівників керівного складу державних підприємств» від 27 серпня 1999 р. № 1571; Положення про проведення атестації державних службовців, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1922, а також багато інших.
Треба звернути увагу на існування нормативно-правових актів СРСР, які закріплюють порядок проведення атестації. Напевно кожен із нас розуміє, що порівняно з періодом СРСР, підвищилися вимоги до знань і здібностей працівників і те, що раніше було допустимим, зараз може призводити до гальмування професійного зростання певних категорій осіб, які підлягають атестації. Це є однією із проблем правового регулювання атестації працівників у сучасних умовах.
У кожному з вище перехованих нормативно-правових актах передбачений порядок проведення атестації, її мета, завдання, працівники, які підлягають та не підлягають атестації, а також порядок оскарження рішень, прийнятих за результатами атестації. Цілком поділяємо точку зору багатьох правознавців про те, що велика кількість нормативно-правових актів породжує проблеми на практиці, тому вважаємо, що потрібно узагальнити порядок проведення атестації всіх категорій працівників, тобто закріпити в Трудовому кодексі України основні положення щодо порядку проведення атестації.
Дуже часто на практиці плутають атестацію працівників з іншими правовими явищами, у зв’язку з чим виникають проблеми у правозастосовній діяльності, тому вважаємо за необхідне приділити увагу відмежуванню атестації від схожих правових явищ. Наприклад, періодичну атестацію необхідно відрізняти від атестації на присвоєння певної кваліфікаційної категорії окремим спеціалістам (лікарям та іншим спеціалістам з вищою освітою у системі охорони здоров`я України), від проведення кваліфікаційних іспитів на атестат професійного спеціаліста у певній галузі знань, оскільки рішення за результатами кожного з цих правових явищ різні. Також періодичну атестацію необхідно відрізняти від випробування при прийнятті на роботу, від перевірки працівника адміністрацією після завершення навчання та підвищення кваліфікації, від атестації службовців, які перебувають на бюджетному фінансуванні, з метою встановлення відповідності працівника займаній посаді та його тарифікації, тобто визначення розряду оплати праці, від державної атестації випускників вищих навчальних закладів. Якщо ґрунтовно дослідити порядок проведення кожного з вище наведених правових явищ, то можна встановити критерії відмежування атестації від цих правових явищ, до яких необхідно віднести:
– юридичну природу та цільове призначення (в атестації перевірка є результатом реалізації службової компетенції адміністрації та юридичним обов’язком працівника, які випливають з трудового договору, а в процесі навчання та підвищення кваліфікації перевірка передбачена відповідними договорами [5, с. 26]);
– суб’єктний склад відносин (в атестації беруть участь особи, які перебувають у трудових, адміністративних відносинах, а в порівнюваних явищах – особи, які перебувають у відносинах, пов’язаних з навчанням, підвищенням кваліфікації);
– процедуру проведення досліджуваних явищ;
– юридичні наслідки (правові наслідки періодичної атестації полягають у тому, що атестаційна комісія може стосовно атестованого прийняти рішення про відповідність або невідповідність займаній посаді. Щодо правових наслідків інших, схожих з періодичної атестацією правових явищ, то вони регулюються різними правовими актами і неоднакові стосовно атестованих різних категорій і спеціальностей. Наприклад, атестаційна комісія розглядає матеріали іспитів, документи претендентів і в установлений строк приймає рішення про затвердження або не затвердження їх результатів та про видачу кваліфікаційного атестата, сертифіката претенденту, який успішно витримав кваліфікаційний іспит або спеціальне тестування);
– порядок розгляду спірних питань, які виникають за результатами проведення періодичної атестації та інших, схожих з нею правових явищ.
Спільним для всіх цих правових явищ є те, що це – перевірка, яка проводиться спеціальними комісіями, що створюються у встановленому законом порядку (атестаційна, кваліфікаційна, екзаменаційна та інші).
У науці трудового права принципи правового регулювання атестації працівників досліджувалися багатьма вченими – фахівцями в галузі трудового права. Значний внесок у розробку проблеми принципів правового регулювання атестації працівників здійснили О. П. Жиров, Л. І. Лазор, В. А. Глозман, Н. С. Уржинська, В. І. Курилов, Х. Т. Мелешко та інші вчені. Але в умовах сьогодення ця проблема не втратила своєї актуальності. Принципи правового регулювання атестації надають можливість якнайглибше усвідомити вплив цих норм на суспільні відносини і основні напрямки їх розвитку в умовах функціонування ринкових механізмів і ринку праці.
Виходячи з мети і завдань атестації, а також з урахуванням прийнятого в останні роки законодавства, його узагальнення, аналізу, на нашу думку, основними принципами організації і правового регулювання атестації працівників на сьогодні є:
– додержання колективних і особистих інтересів;
– відповідна організаційно-правова форма проведення атестації;
– періодичність і обов`язковість атестації для працівників;
– об`єктивність оцінки професійних і особистих якостей працівника, який підлягає атестації;
– визначеність вимог, що ставляться під час атестації;
– диференціація вимог, що висуваються до працівників;
– гласність.
Принцип додержання колективних і особистих інтересів полягає в тому, що якісне та ефективне використання творчого потенціалу працівника є першочерговим завданням роботодавця, який повинен об’єктивно та справедливо оцінити особистий внесок кожного члена трудового колективу [6, с. 35].
Принцип періодичності і обов`язковості атестації закріплений у низці правових актів. Так, пункт 1 Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. № 1922, передбачає, що в державних органах їх атестація проводиться один раз на три роки.
Принцип відповідної організаційно-правової форми проведення атестації працівників означає, що атестація проводиться атестаційною комісією, яка призначається наказом керівника підприємства, установи, організації зі складу керівних працівників, висококваліфікованих спеціалістів [4, с. 99]. Наприклад, відповідно до п. 3.1. Наказу Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України «Про затвердження Порядку проведення атестації державних інспекторів з метрологічного нагляду (ПМУ 22-2002)» від 13 лютого 2002 р. № 91: «Організацію та проведення атестації службових осіб покладено на Держстандарт України та його відповідні територіальні органи. Для цього наказом Держстандарту України або територіального органу утворюється комісія з атестації у складі голови, секретаря та членів комісії».
Об`єктивність оцінки професійних і особистих якостей працівника, який підлягає атестації, означає те, що рівень професійних і особистих якостей працівника має оцінюватись на підставі поданих на працівника об`єктивних показників та характеристики (відгуку), а також достовірність результатів проведеної атестації.
З принципом об`єктивності оцінки професійних та інших якостей кадрів пов`язаний принцип визначеності вимог. Він означає, що працівнику заздалегідь має бути відомо, на які питання він повинен конкретно і повно відповісти атестаційній комісії під час атестації.
Дуже часто принцип визначеності вимог за змістом плутають з принципом диференціації вимог. Сутність цього принципу полягає в тому, що правові приписи щодо атестації вимагають з`ясувати відповідність якостей працівника займаній ним конкретній посаді. Тобто, в ході атестації атестаційна комісія має ставити тільки ті питання, які відносяться до його професійної (виробничої) діяльності.
Принцип гласності означає, що про майбутню атестацію, роботу атестаційної комісії, її висновки має бути поінформований кожен працівник, який підлягає атестації.
Не менш важливим є принцип швидкого (не пізніше двомісячного строку з дня атестації працівника, як це передбачено у Положенні про проведення атестації державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1922) і ефективного виконання рекомендацій атестаційної комісії.
Деякі вчені до принципів правового регулювання атестації працівників відносять також відкритість, колегіальність, системність і цілісность експертних оцінок.
За результатами опрацьованої джерельної бази, можна зробити такі висновки: атестація працівників – це юридичний обов’язок працівника проходити перевірку та оцінку своїх ділових, особистих та моральних якостей з метою встановлення його відповідності займаній посаді або здійснюваній роботі. Основними принципами правового регулювання атестації працівників є: додержання колективних і особистих інтересів; відповідна організаційно-правова форма проведення атестації; періодичність і обов`язковість атестації для працівників; об`єктивність оцінки професійних і особистих якостей працівника, який підлягає атестації; визначеність вимог, що ставляться під час атестації; диференціація вимог, що висуваються до працівників; гласність; відкритість; оперативність та колегіальність.
Для того, щоб у майбутньому на практиці уникнути проблеми змішування атестації працівників зі схожими правовими явищами, а також неправильності застосування норм трудового права, необхідно вдосконалити законодавчу базу України, а саме закріпити в Трудовому кодексі поняття атестації та встановити загальний порядок її проведення.

1. Кодекс законів про працю України: чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 25 серп. 2008 р.: (відповідає офіц. текстові). – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. – 104 с. – (Кодекси України).
2. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців” від 28 грудня 2000 р. № 1922 // ЗП Уряду України. – 1996. – № 16. – Ст. 448.
3. Наказ Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України “Про затвердження Порядку проведення атестації державних інспекторів з метрологічного нагляду (ПМУ 22-2002)” від 13 лютого 2002 року № 91 // Internet. – http://www.rada.gov.ua
4. Курилов В. И. Аттестация и личность работника в советском трудовом праве. – Владивосток: Издательство Дальневосточного университета, 1983. – 200 с.
5. Мелешко Х. Т. Правовые проблемы аттестации рабочих и служащих. – Минск, 1990. – 104 с.
6. Полетаев Ю. Н. Аттестация работников: правовове регулирование, организационные вопросы. – М.: “Проспект”, 2001. – 112 с.
7. Словарь по трудовому праву / Отв. ред. Ю. П. Орловский. – М.: БЕК, 1998. – 600 с.
8. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ю. С. Шемшученко відп. ред. . – К.: “Укр.енцикл.”, 1998. – Т.1: А-Г. – 672 с.